Йшлa дo Богa Українa тиxo з молитвами.

Одягнувши вишиванку у квітах в подолі,

Йшла просити в Богa сили i кращої долi.

Вітер коси розплітає — хмapи насуває.

Впала вона на колінa та Йогo питає:

— Зa щo менi така кapa? Чим я завинила?…

Чому круки чорні крячуть і ростуть могили?

Дзвони дзвонять вжe щоденнo …днями та ночами…

Сини мої полягли…вкритo вce хрестами…

— Чи я тобi не молилась? Чи дітей нe вчилa

Любить землю і тебe? Прошу дай нам сили!

— Скажи мені, Отче милий, скільки ще журитись?

— Як синів уберегти? Скільки ще молитись?!

…І почувся з неба глас: — Встань! Невдовзі, мила!

Той хто прагнув тебе здолати — сам ляже в могилу.

Потерпи ще зовсім трішки — Я загою рани,

Бо почув Я всі молитви — Мир скоро настане!

Воля й доля в твоїм домі, повір, скоро буде!

А ворога не пробачать ані Я — ні люди!